У 23 роки Руслана Дучалова має за плечима шість років армійського гарту та чітке розуміння того, що східні рубежі України – це земля, яку неможливо віддати. Дівчина з Вінниччини змінила випускну сукню на курсантську форму, обравши шлях кадрового офіцера у найскладніші для країни часи.
Вибір професії для Руслани став іспитом на зрілість ще у 2020 році. Поки однолітки вагалися між цивільними вишами, 17-річна дівчина з села Довжок обирала між педагогікою та військовою справою. Переважила Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Перехід від шкільної парти до суворої дисципліни був непростим, проте труднощі лише загартували характер майбутнього офіцера.
Саме в академії, на факультеті морально-психологічного забезпечення, Руслана отримала своє друге ім’я – «Мулан». Однокурсники помітили символічну схожість дівчини з героїнею відомого мультфільму.
«Вочевидь, звернули увагу не лише на східні риси у зовнішності, а і на мій часом доволі войовничий характер», – з усмішкою розповідає військова.
Попри успіхи в теоретичних дисциплінах, справжньою пристрастю курсантки став полігон. Найбільше задоволення «Мулан» отримувала від вогневої підготовки, демонструючи неабияку вправність у володінні зброєю.
Захоплення зброєю та професійний шлях
- Особлива любов до снайперської гвинтівки СВД, особливо під час нічних стрільб.
- Опанування вогню з важкої бронетехніки: танків, БМП та БТР.
- Здобуття лейтенантських погонів у червні 2024 року.
- Призначення на посаду офіцера відділення психологічної підтримки персоналу в 100-ту окрему механізовану бригаду.
Служба у «сталевій» сотці стала для Руслани родинною справою. Її приклад надихнув близьких: батько Сергій Анатолійович мобілізувався ще у 2021 році, а згодом контракт із цією ж бригадою підписав і 19-річний брат Максим. Наразі лейтенант Дучалова служить на Донеччині вже майже два роки. Попри те, що спочатку було лячно засинати під канонаду артилерії, вона щиро закохалася у цей край.
Рідний край та залізна воля
Географія життя Руслани охопила всю країну: народилася в центрі, вчилася на заході, а воює на сході. Сьогодні вона різко реагує на будь-які розмови про територіальні поступки, вважаючи Донеччину невід’ємною частиною України. Її тримає бабусина порада – молитися та відганяти погані думки.
Поки «Мулан» тримає стрій, вдома на неї чекає велика родина: мама Світлана Борисівна, бабуся з дідусем та наймолодший брат Михайло, який навчається у п’ятому класі. Кожен їхній дзвінок – це нагадування про те, заради кого вона щодня долає страх і виконує свій обов’язок.
