Артефакт, який пережив кремацію і тисячоліття під землею, тепер у музейній вітрині. До Національного музею історії України передали бронзовий римський глек – ойнохою, і це не просто ще один експонат.
Його історія почалася далеко від Риму. І навіть не там, де його знайшли. Предмет виявили на Вінниччині, хоча такі речі характерні для територій античної імперії. Саме це й робить знахідку особливою – вона буквально “зайшла” сюди разом із чужими народами.
До Києва глек привіз краєзнавець із Козятина Юрій Коломієць. Він уже понад десять років займається пошуком і збереженням історичних артефактів, але не через розкопки. Його місія інша – знаходити тих, хто копає, і переконувати їх не продавати знахідки на чорному ринку, а передавати їх у музеї.
Результат цієї роботи вимірюється десятками предметів, які вже поповнили фонди. Серед них є і рідкісні, і унікальні. Тепер до цього списку додалася ойнохоя.
Цей тип посуду використовували виключно для вина. Його легко впізнати за характерним вінчиком із трьома зливами – така форма дозволяла вправно розливати напій під час бенкетів. Але в цьому випадку функція змінилася кардинально.
Як пояснюють у музеї, глек став поховальною урною. Усередині нього зберігали прах людини після кремації. Така практика була поширена серед германських племен, які цінували металевий посуд особливо високо.
І не випадково. Самі вони не виробляли подібних речей, тому кожен металевий виріб був символом статусу. Власники не розлучалися з ними навіть після смерті – предмети супроводжували їх у похованнях.
Саме германці, за словами науковців, і принесли цей глек на територію сучасної України, коли освоювали Північне Причорномор’я. Так античний виріб опинився далеко за межами Римської імперії.
Археологи наголошують: подібні кремації з бронзовим посудом уже фіксували в Україні. Проте саме ойнохоя – вперше. Це робить знахідку винятковою для всього регіону.
У музеї також звертають увагу на іншу проблему – швидку втрату історичної спадщини через нелегальні розкопки та торгівлю артефактами. Значна частина таких предметів зникає в приватних колекціях і назавжди випадає з наукового обігу.
Саме тому приклад Юрія Коломійця тут називають показовим. Його діяльність – це не лише про пошук речей, а про зміну ставлення до історії.
У Національному музеї підкреслюють: головне завдання – не просто збирати експонати, а формувати розуміння, що минуле не може бути товаром. І без цього усвідомлення, кажуть, захистити власну історію неможливо.
